Перший раз у перший клас

Проблема неуспішності школярів турбує багатьох: і вчителів, і батьків, і самих учнів. А також медиків, яким доводиться стикатися з наслідками «невміння» чи «небажання» маленьких пацієнтів добре вчитися. Адже стреси, породжені «не потраплянням у ритм» навчального процесу, «не такими» оцінками, на жаль, нерідко стають причиною різних недуг, найчастіше соматичних, коли страждають і тіло, і душа. І тут багато залежить від уміння, готовності батьків та вчителів вчасно розпізнати тривожні тенденції у поведінці школяра, допомогти, урівноважити непрості ситуації. Столичний лікар-невропатолог, доктор медичних наук Уляна Лущик каже, що стикається у своїй практиці з такою проблемою дедалі частіше. І не тільки як лікар, а і як мама двох дітей давно розмірковує над причинами конфлікту «учні-вчителі-батьки».

«Нині в школі перший клас — ніби в інституті…»

— Зрозуміло, що все нове трохи лякає, тому «перший раз у перший клас» стає стресом і для батьків, і для дитини. Чи можливо пом’якшити «зіткнення з реальністю», як вважаєте, пані Уляно?

— Проблема, як правило, назріває, коли першокласники починають одержувати оцінки. Адже Свято Знань, а з ним квіти, посмішки закінчуються, і дуже швидко починається «проза». Оцінки бувають різні, у тому числі й незадовільні. Відтак виникають перші стреси та конфлікти — між учнями й учителями, між учителями та батьками, між батьками і дітьми…. Проте здебільшого ніхто не намагається поміркувати над причинами, чому дитина не встигає.

Але що означає для дитини прихід до школи? Це нове оточення, нові друзі, новий будинок, нові вимоги — словом, майже все зовсім нове та незвичне. Стереотипи повністю зрушено. І якщо батьки не привчили сина чи доньку до самостійності, малим школярам украй важко правильно зорієнтуватися в нових обставинах, бо вони не вміють належним чином контролювати свою поведінку, не готові до тих вимог, які ставить перед ними життя. Але ж із погляду психології, нормального розвитку особистості дитина в шестирічному віці повинна мати елементарні навички поводження, що спрацьовували б автоматично (ну хоча б казати «Добрий день», «Дякую», «До побачення» тощо). І ці елементарні навички треба закласти ще до школи, бо в школі робити це вже пізно.

— Очевидно, що кожна дитина адаптується до школи по-різному. Добре, якщо цей процес у неї відбувається на позитивних емоціях, якщо вчитель розуміє учня, а той не боїться спитати або перепитати, коли чогось не втямив. Мабуть, багато залежить від того, чи «пощастило з учителем»?

— Багато, але не все. Батьки мають так налаштовувати дітей, аби ті не соромилися, якщо вони чогось не знають. Учитель просто не в змозі дійти до кожного, якщо в класі сорок або більше дітей. І добре організувати навчальний процес за нинішньої наповненості класів непросто. Крім того, програми в молодших класах надзвичайно насичені. Іноді навіть доктор фізико-математичних наук не здатен пояснити дитині, яка навчається в першому або другому класі, як виконати домашнє завдання з математики згідно з алгоритмом, викладеним на уроці. Школярі засвоюють у школі масу інформації, яка навряд чи згодиться їм у житті, і не одержують простих практичних знань, потрібних повсякдень. Унаслідок цього мозок перевтомлюється, і дитина втрачає інтерес до навчання. У неї зникає бажання ходити до школи, бо вона не розуміє, для чого вчиться.

Комп’ютер і планшет — замість футболу?

— «Етапним» стресом стає перехід із третього класу до п’ятого. У молодших класах була одна вчителька, до якої діти звикли, знали, чого від неї чекати. А тут щогодини — інша людина, до якої треба пристосовуватися, бо в кожного педагога свій власний погляд на дітей, на процес навчання, на вимоги, врешті, просто різний настрій…

— Так, і дитина, котра має знижену адаптогенність (здатність пристосовуватися до нових обставин), уже заздалегідь запрограмована на проблеми в п’ятому класі. У неї з’являються «нелюбі» уроки. А батьки часто цього не розуміють, удома контролюють тільки оцінки.

Психологічне навантаження на дитину значно зростає. І якщо в третьому класі в неї були певні проблеми з навчанням, то в п’ятому це може закінчитися нервовим зривом аж до появи судом.

Складнощі можуть посилюватися ще й від зміни класу. Раніше від першого року до останнього дитина здебільшого навчалася в одному й тому самому колективі. Нині ж нерідко впродовж навчання у школі класи не раз «перетасовують». Так, дитячий колектив легко формується у першому класі, де за півдня всі встигли перезнайомитися, обмінятися цукерками тощо. А от у старших класах процес «притирання» може тривати півроку або навіть більше і проходить набагато важче.

Якщо ж таке «перетасовування» відбувається при переході з третього до п’ятого класу, і діти мають звикати не тільки до нових учителів, а й до нового колективу, то стрес не те що подвоюється, а й потроюється, і невідомо, як зреагує дитина.

Нинішні освітні програми, на жаль, не враховують можливостей дитячого мозку. Нормально розвинений мозок, наче губка, поглинає тим більше, чим більше в нього вкладають. Та можливості його не безмежні. Інформація має бути дозованою. А в наших дітей нині багато проблем з інформацією взагалі: в їхньому розпорядженні комп’ютер, інтернет, телевізор, планшет. Однак ми не можемо сказати, коли наші діти востаннє гуляли на свіжому повітрі, грали в звичайнісінький футбол, каталися на ковзанах чи ходили на лижах… У русі нормальний людський організм виробляє адреналін, який протидіє адреналінові стресовому, тобто організм долає стреси завдяки рухові. Наші ж діти сидять і дивляться телевізор, грають у комп’ютерні ігри. У них мимоволі виробляється пасивний адреналін.

Було б дуже добре заняття в школі побудувати таким чином, щоб уроки поєднувалися з прогулянками. Адже рухатися, перебувати на свіжому повітрі дуже корисно.

— На жаль, у нас iще немає культу здорового способу життя…

— Так. Піти з сім’єю на лижах або поплавати — це не закладено в стереотип поведінки. У нас стереотип інший — стрес знімають у компанії за допомогою чарки й цигарки. І якщо такий стереотип закладено з дитинства, змінити його потім надзвичайно складно. Алкоголізм, наркоманія, токсикоманія — всі ці проблеми виникають іще в школі…

Інша проблема — голови наших дітей забитi найрізноманітнішою інформацією. Але забуваємо елементарні речі, без котрих ніхто не може стати справді повноцінною людиною, — якщо ми не навчимо наших дітей милуватися квіточкою та оберігати бджілку на ній, то ми ніколи не навчимо їх любити Батьківщину. А в нас природознавство як не на другому, то взагалі на третьому плані, зате престижним вважається вивчати іноземну мову й інформатику. Тож як тут навчити любити природу?

Сучасні діти дуже вразливі. Вони сприймають багато різноманітної інформації, дивляться безліч фільмів і вже у шість років аналізують процес смерті та процес народження інших дітей, а також процеси глобального значення. Вони тяжко переживають родинні драми, осмислюючи їх зовсім інакше, ніж дорослі. Для нас не дивина, коли вчитель зовсім не знає внутрішнього світу дитини. Не знають його нерідко і батьки. Дитина ж бачить шляхи вирішення тих проблем, що її непокоять, по-своєму. І от сьогодні вона замкнулася в колі цих проблем, а завтра взагалі не прийде до школи, а післязавтра в неї почнуться судоми…

Хотілося б, аби контакт батьків і вчителів був чітким, щоб при найпершому ж сигналі тривоги можна було швидко знайти спільну мову й діяти в інтересах дитини. Про всі родинні проблеми та драми вчитель має знати в першу чергу. І якщо він помічає, що дитина чомусь поводить себе не так, як зазвичай (скажімо, вона замислена, не чує, про що йдеться на уроці, з нею щось негаразд), він повинен не просто це констатувати і повідомити батькам, а й шукати пояснення такій поведінці та підхід до дитини.

Незаслужена образа, несправедлива оцінка впливають на психіку

— Батьки нерідко нарікають, що вчителі мало звертають увагу на психологічний стан своїх учнів. Що їх рідко цікавить, з якої причини не встигає або чогось не розуміє та чи інша дитина.

— Тому що відмахнутися від проблеми, сказати, що треба віддати дитину до спеціальної школи чи найняти репетитора, найлегше. А може, в учня стрес і він не знає, як із нього вийти. Або мозок виснажений. Якщо дитина раптом почала погано засвоювати матеріал, замкнулася в собі, зробилася агресивною, слід шукати причину й усувати її, а не вважати, що якось там «переросте».

Усе це найчастіше розглядається на побутовому рівні, і ніхто не входить у медичний аспект проблеми. А нам при роботі з такими дітьми часто доводиться не тільки проводити обстеження стану мозку та його кровопостачання, а й досліджувати психологічний та особистісний аспекти. Скажімо, у восьмирічної дівчинки померла мама, народжуючи другу дитину. І ось тій дівчинці уже двадцять два роки, однак вона так і не вийшла зі стресу і відчуває себе в житті незахищеною.

А скільки ж є моральних травм, про які ніхто не знає і навіть не здогадується, — незаслужена образа, несправедлива оцінка, приниження особистості та багато інших, котрі теж так чи інакше впливають на психіку…

ДО РЕЧІ

Як батьки можуть допомогти дитині, схильній до тривожності?

* Найкраще відновити душевний спокій малюка допомагають організовані дії, скажімо, чіткий розпорядок дня: їсти, готувати уроки, виконувати хатні справи, дивитися телевізор, лягати спати дитина повинна в чітко встановлений час. А на вихідних малюку необхідно знайти цікаве заняття для душі.

* Завжди дотримуйтесь своїх обіцянок, навіть якщо вони стосуються дрібниць. Ваш син або донька повинні бути впевнені у вас. Якщо пообіцяли дитині, що через п’ять хвилин прочитаєте їй казку на ніч, не змушуйте малечу себе чекати — будьте в дитячій кімнаті через п’ять хвилин, а не сподівайтеся, що малюк засне сам, так і не дочекавшись вас.

* Послідовні та очікувані дії батьків — один з кращих засобів захисту від «накопичення» дитиною стресу, який може призвести до розладу фізичного здоров’я. Посадіть дитину поруч із собою на диван або в крісло, обніміть і посидьте так деякий час. Або зробіть дитині легкий масаж спини, ступнів або шкіри голови. Фізичний контакт заспокоїть вашого малюка, зменшить його тривожність.

* Вимкніть вечірні новини, забудьте про інтернет. Обговоріть iз дитиною події дня: що сталося в школі, що малюк бачив, що нового дізнався.

* Частіше нагадуйте дитині, що вона завжди зможе розраховувати на вас і все буде добре. Людина пережила не одну війну, економічну кризу та інші потрясіння. І навіть у найважчі часи життя триває.

Сентябрь 22, 2014 / Лікар рекомендує
Схожі записи

Добавить комментарий